В даний час я сиджу в купе поїзда, за вікном небо ще світле. Підперши руками підборіддя, спокійно дивлюся вдалечінь великого поля. Я не втрималася ахати: давно так не насолоджувалася подорожжю! Кілька подорожей в минулому з різних причин були далекими і важкими. Опівночі я не могла спати через пасажирів, які виходили один за одним з вагону. Зараз яскравий сезон травня, хоча погода як і раніше інколи хороша, а часом і погана, але нам нарешті вдалося зняти товсте зимове пальто, щоб побачити зелений світ, який протягом всієї зими був захованим під снігом і льодом.

Чернівці--справжнє маленьке місто. Квитки туди і ціна за житло невелика. Це не популярне туристичне місто. Єдиним відомим визначним місцем є Чернівецький національний університет.

Поїзд прибув до Чернівців рано-вранці о сьомій, лише шість годин спала. Але ми все таки відразу пішли прямо до готелю. Залізнична станція невелика, вихід чере залізні ворота з прямим доступом до дороги. Ми успішно ввішли в переповнений автобус та почали відчувати справжнє місто. Завдяки цим пасажирам темперамент міста поступово  поставав перед нами. Ми були чужими іноземними лицями серед місцевих жителів. Незабаром одна тітка проявила ініціативу допомогти нам оплатити за проїзд побоюючись, що ми не вміємо купувати квитки. І ще один дядько пропонував познайомити нас з Чернівцями англійською мовою. Ми також помітили, що дехто з пасажирів віз зі собою домашню птицю. Одна тітка їхала з коробкою маленької пухнастої качки, інша - з двома кроликами. Це змушувало нас відчувати себе дуже здивовано. Незадовго автобус зупинився біля ринку "Чернівці сьогодні" і всі люди вишли з автобуса. Виявилося, що вони зібралися піти на ринок! Це місто давало мені все більше і більше знайомих відчуттів, але я ще не могла їх висловити.

Після того до готелю ще треба було десять хвилин йти пішки. По дорозі був ряд фермерських будинків, біля яких знаходиться сад або город. Один з них навіть з курником. Так, Чернівці дуже схожі на рідне місто мого батька, де зараз живуть бабуся та дідусь. Як у більшості китайських сіл, біля кожного будинку бігають кури і качки, а також поруч з будинками є маленькі городи, де, можливо, посаджені фруктові дерева. Іншою особливістю є те, що на вулицях міста гуляє велика кількість безпритульних собак. Це нечесно так просто і грубо їх називати, адже ці симпатичні тварини вважають себе богами - покровителями магазинів, парків, шкіл. Люди тут загалом доброзичливі до них, водночас вони лагідні й розумні. Навіть коли відбувається боротьба між собаками (наприклад, вони кусають один одного), хтось їх розділяє. Тоді у мене відразу з'явилася прихильність до цього міста, якої звичайно немає у мандрівника протягом першої зустрічі з дивним містом.

На відміну від Львова, у Чернівцях немає трамваїв, є здебільшого тролейбуси. Готель, в якому ми жили, розташований за три кілометри від центру міста, так що протягом трьох днів подорожі ми кожен день їздили тролейбусом. Доречно сказати, що дорожній рух міста у хорошому стані та заторів майже ніколи немає. Ймовірно, це пов'язано з невеликим міським населенням. Приміська дорога дуже добра. Асфальтовану дорогу будували тільки в останні роки, автомобілі рухаються з великою швидкістю, але все в ідеальному порядку. Це також нагадує мені про ситуацію, коли вся моя сім'я їздили до дідуся святкувати новий рік. Втікають під колесами такі сільські дороги. Вони повністю відрізняються від тих, що в центрі міста, які дозволять людям отримувати задоволення від процесу водіння.

Якщо порівняти Чернівці з іншими відомими містами, він безсумнівно пересічний. Але іноді тільки невелике місто може дати людям відчуття безпеки. Ця триденна подорож принесла мені несподіване задоволення. Крайньою мірою, зараз я знаю, що тут, крім самого університету, є гарні церкви, а також ділянки дерев, і багато багато всього іншого ......

Автор: Сюй Сінен, студентка третього курсу